Село Корнів розташоване на правому березі річки Дністер за 22 км. від районного центру і залізниці. Межує із південного заходу з с. Семенівкою та с. Раковець, зі сходу — з с. Вільхівцями і с. Олієво — Королівкою. З північної сторони межує з селом Уніж, яке розташоване на лівому березі річки Дністер.
  Корнів лежить на рівнинній місцевості, так зване, Покуття, якому властиві карстові форми рельєфу. Грунти опідзолені чорноземи. Клімат помірно — континентальний.
   На початок ХІХ століття територія Корнівської громади належала родині Дідушицьких і становила 1727 гектарів землі. Сюди входили: орні землі − 1360 гектарів, 57 гектарів — під городами селян, 36 гектарів пасовищ, 40 гектарів лук і150 гектарів лісу. На час 2007 року територія населеного пункту с. Корнів становить 1272 гектари. Земель сільськогосподарського призначення — 819 гектарів, лісу та інші землі − 162 гектари, площа села становить 151 гектар.
   На підставі переписів кількість населення у Корневі становило: 1858 р. — 756 чол. , 1907 р. — 1188 чол. , 1910 р. — 1226 чол. 1921 р. — 1062 чол. , 1931 р. — 1414 чол. , 1990 р. — 880 чол. 1995 р. — 783 чол., 2000 р. — 769 чол. , 2005 р. — 733 чол.
   На території села виявлено більше 15 поховань трипільської і черняхівської культур, городище, селище і поховання давньоруських часів. Існують дві легенди щодо походження назви села. Перша пов'язана з проживанням на цій території Корнія чи Корніїва. Друга назва села походить, очевидно, від того, що село будувалось на ділянці викорчуваного лісу і чагарників. Це і підказує назву Корнева — від слова коріння. У писемних джерелах село згадується 1455 року.
   У 1657 році, після облоги Раковецького замку, через Корнів проходив з козаками полковник Антон. Вздовж Дністра він йшов зі своїм військом на допомогу семигородському воєводові Ракоці. Це був період, коли Богдан Хмельницький в особі Ракоці шукав спільників у боротьбі проти Польщі.
   В 1667 році, а потім в 1672 — 1676 роках, під час походу турків на Раковецький замок, Корнів було пограбовано і спалено. Про село згадує у своєму щоденнику Ульхір фон Вердум (секретар французького посольства), який проїжджав краєм у 1672 році.
   У 40 роках ХVІІІ століття через село проходили опришки . В урочищі Романівка, що біля села, є скеля з відбитком стопи і топірця. Її називають «Довбушевою скалою», про неї складено легенду.
   У ХVІІІ столітті село належало графові Дідушицькому. Ще і до сьогодні на околиці села в урочищі Чігор знаходиться зруйнована каплиця-гробовець, яка належала родині Дідушицьких. Як згадує Данило Пісецький, в ліску, недалеко двора, на дуже гарному місці стояла їхня каплиця — гробовець. В час мого перебування в Корневі (1905 р.) власниками були біля 35 — 40 спадкоємців- євреїв з родини Рублів. На даний час каплиця майже повністю зруйнована.
   Церква і приходство були збудовані в 1860 році. Коли в 1905 р. (родина отця Івана Пісецького) переїхала в Корнів, я, чотирирічний хлопчик, дуже радо слухав розповіді старого паламаря Данила про панщину і всяке лихо, пов язане з нею, — згадує Данило Пісецький (син отця І вана Пісецького). В той час письменних людей у Корневі було троє — секретар (єврей), дяк і учитель старенький, сивий як голуб.
   1925 року стояв у селі гарний Народний Дім, де містилась світлиця Просвіти, театральна зала і споживча кооператива. Все це побудовано впродовж одного року, з добровільного оподаткування від кожного морга поля і з великодної збірки, які провели парубки. Все це робилось під керівництвом отця Івана Пісецького (палкого патріота і промовця, повітового маршалка). За давнім звичаєм ходили парубки у Великодній понеділок обливати дівчат (вливаний понеділок), і це принесло 500 золотих готівкою. Зимою хор об'їздив з колядою всі сусідні села, колядуючи на Народний Дім у Корневі. Зрозуміло, що всім тим керував о. Іван Пісецький. За це, в 1930 році, в час славної пацифікації, нагородила його польська поліція- знищила на приходстві все. Навіть порозшивали солом яні дахи. Та, на щастя, Народний Дім не потерпів, бо був збудований з каменя і дубини, а покритий бляхою. Після побудови Народного Дому, закипіла в селі праця. Щороку проводилась коляда, осіння збірка на Рідну школу . При читальні Просвіти діяв аматорський гурток і товариство Л У Г (1930 р.). Мета товариства Л У Г - об'єднати молодь в одну організацію, незалежно від соціалього стану . І це дуже важливо. Інструкторами Л У Г-у були Медвідь Михайло Гаврилович і Лащак Михайло Васильович, а горністом був Кузьма Василь Дмитрович. Входили до Л У Г-у хлопці і дівчата.