Корнів - село Городенківського району Івано-Франківської області.

    У письмових джерелах вперше згадується в 1448 році. На території села виявлено більше 15 поховань трипільської і черняхівської культури : городище, селище і поховання давньоруських часів.

    Назва села походить, очевидно, від того, що село розміщується валом на, розчищеному від лісу і чагарників, місці. А це багато коріння -- звідси і назва Корнів. За іншими даними назва села походить від чоловічого імені Корній, яке носив пан, що колись володів селом.

   Назва села походить, очевидно, від того, що село розміщується валом на, розчищеному від лісу і чагарників, місці. А це багато коріння -- звідси і назва Корнів. За іншими даними назва села походить від чоловічого імені Корній, яке носив пан, що колись володів селом.

   У 1657 році , після облоги Раковецького замку, через Корнів проходив з козаками полковник Антон, коли вздовж Дністра йшов зі своїм військом на допомогу семигородському воєводі Ракоці. Це був період, коли Б.Хмельницький, в особі Ракоці, шукав спільників у боротьбі проти Польщі. В 1667 році, а потім і в 1672 р. і 1676 р. під час нападу турків на Раковецький замок було пограбоване і спалене село Корнів. 

   Про село Корнів згадує у своєму щоденнику Ульріх фон Вердум - секретар французького посольства, яке проїзджало нашим краєм у 1672 році.

   У 40-х роках 18 століття через село проходили опришки . В урочищі Романівка, що біля села є скеля, яку називають Довбушевою. Побутує легенда, що на цій скалі відпочивав Олекса Довбуш зі своїми побратимами опришками. На скалі є відбиток ноги і палиці. В легенді говориться, що це є відбиток стопи ноги і топірця, на який опирався Довбуш.

   На початку XIX століття село належало графові Дідушицькому. Ще і до сьогодні на околиці села в урочищі Чігор знаходиться зруйнована каплиця-гробівець, яка належала сім’ї графа Дідушицького. Село належало графові Дідушицькому з 1810 по 1850 роки.

   У 1858 році у селі проживало 756 чоловік, 1883 – 937 чол., 1907 - 1188 чол., 199 хат, 316 коней, 455 корів, 303 овець, 344 свиней, 1727 га всієї землі (1359 га - рілля, 57 га - городи,36 га - пасовиська, 40 га - луги, 150 га - ліс).

   В 1910 році було 1226 жителів, 1921 р. - 1115 жителів, 206 хат, 1931 рік – 1414 жителів, 275 хат.

   В 1860 році збудована церква святого Михаїла ( має метрику відкриття 1736 року ).

   В 1866 році відкрита народна школа.

   В 1912 році відкрита парафіяльна читальня, а з 1925 року вона стала читальнею « Просвіти».

   На початку 20 – го століття із села пішли перші емігранти в Америку шукати кращого життя . У роки першої світової війни біля села відбувалися битви. Багато полягло тут вояків з обох воюючих сторін. Близько 15 корнівчан були січовими стрільцями.

   У 1919 - 1920 роках багато людей померло від холери. З 1926 року у селі діє кооператив « Єдність». На той час село мало 2 млини, двокласну утраквістичну школу, працювала одна акушерка.

   У 30–х роках (під керівництвом пароха Пісецького Івана Кипріяновича) за громадські кошти було побудовано школу і Народний Дім, при якому було створено молодіжно – спортивне товариство 

   «Луг» . Керівником був І.П. Лонич. Мета товариства «Луг» - об’єднати молодь в одну організацію, незалежно від соціального стану. Інструкторами « Лугу» були Медвідь Михайло Гаврилович і Лащак Михайло Васильович, а горністом був Кузьма Василь Дмитрович. Входили до «Лугу» хлопці і дівчата.

   В вересні 1939 року прийшла Радянська влада, в 1940 році насильно організували невеликий колгосп « 17 вересня ». Страшним лихом через село пройшла друга світова війна. Біля 171 чоловіка з Корнева пішло на фронт, звідки не повернулися 61.

   14 жовтня 1944 року на Покрову у селіі відбувся бій між вояками УПА і військовою частиною Радянської Армії. В 1944 році коли через село проходив фронт багатьох жителів села було евакуйовано до Боровець сусідньої Чернівецької області. в цьому ж році від попадання артилерійського снаряду згоріла повністю церква так, що залишились одні кам’яні мури.

   В 1947 році вдруге організовано колгосп імені Жданова. Радянськими органами багато жителів села вивозять в Сибір і на північ як «ворогів народу». В 1958 і 1974 роках відбулося укрупнення колгоспів. З 1989 року в селі один колгосп «Дністер».

   На сьогоднішній день, з початком фермерського господарювання, в селі є кілька сільськогосподарських кооперативів. Всі вони спеціалізуються у рослинництві по вирощуванню зернових культур, цукрового буряка, картоплі;

    Кількість жителів з кожним роком скорочуєься. Основною причиною є соціально - побутові умови розвитку села.

   На даний час у селі працюють: неповна середня школа ( побудована в 1980 році), сільська рада, церква, Народний дім, бібліотека, дитячий садок, медпункт, пошта, 2 магазини.

   Село пережило немалий вік, бачило на ньому різні історичні події, тому на його території є багато пам’ятних знаків, що нагадують про відлуння минулих днів. До таких пам’яток історії належать: каплиця - гробівець родини Дідушицьких, могила пароха Івана Пісецького, могила вояків УПА, пам’ятник на відзначення скасування панщини, капличка збудована на честь Незалежності України, каплиця Воздвиження Хреста , каплиця Пресвятої Богородиці, каплиця - криниця Водохреща, пам’ятна плита братів Петра і Івана Дебріїв, обеліск слави односельчанам, які не повернулися з фронту в роки Великої Вітчизняної війни.