село Корнів

Те, що нас об'єднує

jannick — Sun, 31 May 2015 12:29:26 GMT

Вишиванки завжди були нашим національним символом, нашою окрасою й автентичною ознакою. Нині, як і ніколи раніше, в світі серед найновіших модних тенденцій - жовто-блакитні кольори, віночки, і звичайно, українські вишиванки. А що вже казати про справжнє патріотичне наше село - тут вишиванка на першому місці!

Корнів зустрів чудовими краєвидами, прикрашеними капличками й привітними усмішками юних мешканців у вишитих сорочках.

Цьогорічні випускники разом із класним керівником Іваном Пернаровським підготували стенд, на якому - розповідь про кожного вчителя школи і його фото у вишиванці. Прочитавши ці слова посвяти педагогам, навіть це не знаючи їх особисто, мимоволі проймаєшся до них повагою. Вони й насправді варті шани, адже, незважаючи на малу кількість учнів у класах, стараються, вкладають усю душу в дітей.

Під гаслом "Вишиванка - це символ України", при вході до школи, розміщені фото всіх випускників у народних строях. Пройшовшись коридорами, зразу зауважуєш - тут не ліниві ні діти ні педагоги. Всі стіни прикрашені стендами, плакатами, присвяченими багатьом національним подіям, державним і релігійним святам, а також фотозвіти учнівських подорожей, участі й перемоги в змаганнях. І то не старі, вицвілі, а сучасні, актуальні.

Вразив журавлиний ключ на чорному небі, розміром на цілу стіну, і ще зворушливі вірші, присвяченій Небесній Сотні. Запам'ятався клас математики, де на передньому плані Шевченко, а тоді вже Піфагор. Надзвичайне враження від кабінету вчителя фізичного виховання Михайла Савчука, де стіни завішані аж до стелі - тут і карта України, і карта області, й власноруч виготовлені до відповідних свят стенди з християнськими і патріотичними гаслами , і вирізки з газет про рідне село.

У школі навчається сини воїна, який зараз на війні відстоює цілісність України. Також школярі тепло прийняли переселенців із зони АТО - Петра і Павлика, котрі раніше навчалися в Донецькій школі. Цих дітей школа підтримує й забезпечує харчуванням.

Поки будуть у нас такі добрі вчителі - патріоти й самовіддані патріоти, - Україна зможе подолати всі незгоди. Адже цвіт нації з добрими садівниками принесе й добрі плоди.

Оля Ковалів. /газета Край/.

Ще хочеться додати на закінчення від себе, учні 9 класу, що цього,2015 року, закінчують Корнівську школу, власноруч та за свої кошти розфарбували паркан школи у патріотичні жовто-сині кольори. Це стало ще однією прикрасою нашого села, а учні - випускники показали, що вони дійсно є українцями та патріотами своєї Богом даної України. Хочеться подякувати цим учням, адже в котрий раз проїжджаєш чи проходиш повз школу, око приємно милує "національний шкільний паркан". ДЯКУЄМО ВАМ ВИПУСКНИКИ! ВИ ЗАЛИШИЛИ ПРИЄМНУ ЗГАДКУ ПРО ВАС!

ФОТО: Тетяни Барчинської - випускниця 2015р.

Рішення сесії Корнівської сільської ради

jannick — Fri, 13 Feb 2015 18:18:00 GMT

УКРАЇНА

КОРНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

ГОРОДЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

78116 вул. Шкільна с. Корнів , Городенківського району, Івано-Франківської області, тел 53-2-22

Р І Ш Е Н Н Я

Двадцять шостої сесії сільської ради шостого демократичного скликання

від 28 січня 2015 року № 146-26/2015

село Корнів

Про встановлення ставок податку

об’єктів житлової та нежитлової нерухомості.

На виконання Закону України №71- У111 « Про внесення змін Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року, керуючись пунктом 34 статті 26 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні», сесія сільської ради

В И Р І Ш И Л А :

1. Відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України встановити ставки податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки :

1.1. об’єкти житлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб – ставка податку 0.1%, пільга – 150 м.кв.

1.2. об’єкти житлової нерухомості, які знаходяться у власності юридичних осіб – ставка податку 2% ;

1.3. об’єкти нежитлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб ;

А) будівлі готельні – ставка 1% ;

Б) будівлі офісні - ставка 1% ;

В) будівлі торговельні – ставка 0.3% ;

Г) гаражі – ставка 0.5 % ;

Д) будівлі промислові та склади – 0.1% ;

Е) будівлі для публічних виступів ( казино, ігорні будинки) - 1% ;

Є) господарські ( присадибні) будівлі – 0.03% ;

Ж) інші будівлі - 0.1%.

1.4. об’єкти нежитлової нерухомості, які знаходяться у власності юридичних осіб – ставка податку 0.2 %.

1.5. Не оподатковуються об’єкти визначені пунктом 266.2.2. та об’єкти нерухомого майна, які належать багатодітній сім’ї, сім’ям воїнів АТО та мобілізованих в ряди Української Армії.

Сільський голова Василь Галящук

УКРАЇНА

КОРНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

ГОРОДЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

78116 вул. Шкільна с. Корнів , Городенківського району, Івано-Франківської області, тел 53-2-22

Р І Ш Е Н Н Я

Двадцять шостої сесії сільської ради шостого демократичного скликання

від 28 січня 2015 року № 147-26/2015

село Корнів

Про встановлення ставок земельного податку.

.На виконання Закону України №71- У111 « Про внесення змін Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року, керуючись пунктом 34 статті 26 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні», сесія сільської ради

В И Р І Ш И Л А :

1.Відповідно до статті 274 Податкового кодексу України встановити ставки земельного податку :

1.1.для сільськогосподарських угідь – 0.2 % ;

1.2.для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель – 0.06 % ;

1.3.для багаторічних насаджень – 0.03% :

1.4.за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні субєктів господарювання ( крім державної та комунальної форми власності) – 4% :

1.5.за земельні ділянки, розташовані за межами населеного пункту для субєктів господарювання юридичних осіб - 3%, для фізичних осіб – 0.2% ;

1.6.для несільськогосподарського призначення (викуплені ) – %.

2.Відповідно до ст. 284 Податкового кодексу України встановити пільги для юридичних осіб на 2015 рік щодо земельного податку на земельні ділянки під церквою, капличкою, адміністративним будинком сільської ради, приміщенням школи, клубом, дитячим садком, цвинтар, стадіон, парк.

Сільський голова Василь Галящук

УКРАЇНА

КОРНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

ГОРОДЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

78116 вул. Шкільна с. Корнів , Городенківського району, Івано-Франківської області, тел 53-2-22

Р І Ш Е Н Н Я

Двадцять шостої сесії сільської ради шостого демократичного скликання

від 28 січня 2015 року № 148-26/2015

село Корнів

Про встановлення ставок транспортного податку.

В И Р І Ш И Л А :

1.Відповідно до статті 267 Податкового кодексу України встановити ставку транспортного податку 25000 грн. за легкові автомобілі, які використовуються до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см.

Сільський голова Василь Галящук

УКРАЇНА

КОРНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

ГОРОДЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

78116 вул. Шкільна с. Корнів , Городенківського району, Івано-Франківської області, тел 53-2-22

Р І Ш Е Н Н Я

Двадцять шостої сесії сільської ради шостого демократичного скликання

від 28 січня 2015 року № 149-26/2015

село Корнів

Про встановлення ставок акцизного податку.

В И Р І Ш И Л А :

1.Встановити ставку акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 5 відсотків від їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Сільський голова Василь Галящук

УКРАЇНА

КОРНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

ГОРОДЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

78116 вул. Шкільна с. Корнів , Городенківського району, Івано-Франківської області, тел 53-2-22

Р І Ш Е Н Н Я

Двадцять шостої сесії сільської ради шостого демократичного скликання

від 28 січня 2015 року № 151-26/2015

село Корнів

Про туристичний збір.

Відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», сільська рада

В И Р І Ш И Л А :

1. Встановити ставку в розмірі 1 відсотка до бази справляння збору, визначеної пунктом 268.4 Податкового кодексу України.

2. Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, з вирахуванням податку на додану вартість.

3. До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття та білизни) телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду.

4. Дане рішення довести до відома Державної податкової інспекції в Городенківському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області.

Сільський голова: В. Галящук

УКРАЇНА

КОРНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

ГОРОДЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

78116 вул. Шкільна с. Корнів , Городенківського району, Івано-Франківської області, тел 53-2-22

Р І Ш Е Н Н Я

Двадцять шостої сесії сільської ради шостого демократичного скликання

від 28 січня 2015 року № 152-26/2015

село Корнів

Про збір за місця для паркування транспортних засобів.

В И Р І Ш И Л А :

1. Встановити ставку збору за місця для паркування транспортних засобів за годину провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за

1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності , у розмірах 0.04 відсотка мінімальної зарплати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

2. Об’єктом справляння збору є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської ради відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні об’єкти які побудовані за рахунок місцевого бюджету.

.3. Дане рішення довести до відома Державної податкової інспекції в Городенківському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області.

Сільський голова: В. Галящук

УКРАЇНА

КОРНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

ГОРОДЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

78116 вул. Шкільна с. Корнів , Городенківського району, Івано-Франківської області, тел 53-2-22

Р І Ш Е Н Н Я

Двадцять шостої сесії сільської ради шостого демократичного скликання

від 28 січня 2015 року № 153-26/2015

село Корнів

Про встановлення ставки єдиного податку .

В И Р І Ш И Л А :

1.Встановити ставки єдиного податку залежно від типу господарської діяльності з розрахунку на календарний місяць ;

1.1.для першої групи платників єдиного податку для всіх видів господарської діяльності , передбачених для цієї групи 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового ( звітного) року ;

1.2.для другої групи платників єдиного податку для всіх видів діяльності відповідно до КВЕД ДК 009, які поширюються на вказану групу 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року ;

1.3.для третьої та четвертої груп єдиного податку застосовуються ставки податку відповідно до пунктів 293.3 та 293.9 статті 293 Податкового кодексу України.

2. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань бюджету.

3. Дане рішення довести до відома Державної податкової інспекції в Городенківському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області.

Сільський голова: В. Галящук

НАДІЯ ЛУКИНІВ: СПОРТИВНА СЛАВА КОРНЕВА І УКРАЇНИ

jannick — Wed, 09 Oct 2013 19:47:28 GMT

«Село моє, для мене ти єдине, для мене ти найкраще на землі». Це гасло до сайту села Корнева (korniv.at.ua), напевне ж, із трепетом у серці поділяє і наша уславлена краянка-спортсменка Надія Лукинів-Татарчук. Розповідь про неї, власне, й розпочнемо рядками її односельців.

Пишаймосянею!

Надія Лукинів народилася 1968 р. в с. Корнів. У 1974 р. пішла до першого класу Корнівської школи. Вже тут виявляла свої здібності до спорту, зокрема до штовхання ядра. І в цьому важливу роль відіграла допомога вчителя фізкультури М. І. Савчука. Вона брала активну участь у шкільних та районних змаганнях. І, навчаючись у 8 класі, посіла перше місце зі штовхання ядра в районі.

Надія в 1983 р. вступає на стаціонарне навчання до Івано-Франківського республіканського технікуму фізичної культури. Вже навчаючись в технікумі, виконала норматив майстра спорту (м. Рівне), а в 1986 р. підтвердила це звання, ставши чемпіонкою СРСР у м. Каунасі (Прибалтика). Також виступала на стадіонах міст Ліля (Франція) та Мюнхена (Німеччина).

Успішно закінчує навчальний заклад і переходить працювати тренером і викладачем із легкої атлетики до ФСТ«Україна». З 2002 р. працює масажистом в обласній клінічній лікарні м. Івано-Франківська і водночас (2002 – 2003рр.) навчається у Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника за спеціальністю.

За всю історію села саме Надія Василівна Лукинів уперше добилася таких спортивних висот. Пишаймося нею!

Матеріали зібрав І. М. Пернаровський.

Найщасливішамить

Досягнення легкоатлетки, нашої краянки Надії Татарчук, більш відомої в історії королеви спорту 80 – 90-х як Лукинів, — ще одна перегорнена сторінка в книзі кращих надбань Городенківщини спортивної, яку з року в рік пишуть такі славні люди нашого краю, як Лідія Левандовська, Ігор Ощипко, Іван Скіцко, Андрій Голіней, Оксана Крижанівська та інші. Тож із багаторазовою переможницею та призеркою чемпіонатів Радянського Союзу та України зі штовхання ядра, майстром спорту Надією Василівною Лукинів-Татарчук ми сьогодні знайомимо шанувальників королеви спорту.

— Пані Надіє, де ви народилися?

— Народилася я в Корневі, біля Дністра минуло моє дитинство. Закінчила місцеву восьмирічку. З предметів дуже подобалася фізкультура. Правда, вчитель фізкультури не вірив у мене, казав, що ніколи нічого путнього з мене не буде, бо, мовляв, погано вчилася. Я ж мріяла стати студенткою технікуму фізичного виховання, хоча добре розуміла, що через певні причини сама туди ніколи не вступила б. Тому після школи змушена була навчатися в ПТУ.

— Якими були ваші спортивні успіхи?

— У моєму першому спортивному досягненні значна заслуга вчителя фізкультури училища Василя Шиптура. Оскільки вид штовхання ядра був включений у навчальну програму вузу, наставник показав мені, як штовхати снаряд і наказав захищати честь закладу на змаганнях у Коломиї. Я вперше туди поїхала і… виграла. А десь через тиждень Василь Михайлович узяв мене на стадіон «Рух», колишній «Спартак», де судив штовхальників тренер із тоді ще республіканського технікуму фізичної культури Іван Шарий. Тут і відбулася моя перша, випадкова, зустріч із моїм майбутнім тренером, котрий повірив у мої спортивні можливості. Здійснилася і моя заповітна мрія: Іван Григорович запросив мене до свого вузу на оглядини, де я почала вправлятися в штовханні ядра. Після року навчання в ПТУ я забрала документи і влилася в студентські ряди фізкультурного технікуму.

Фактично з 1984 року почалися інтенсивні тренування, виклики на всеукраїнські збори. На ялтинській зустрічі тренерів і спортсменів з ініціативи І. Г. Шарого було погоджено мою кандидатуру на підготовку до юнацьких спортивних ігор, що мали відбутися 1985 року: спочатку Республіканських, де я здобула «срібло» (програла один сантиметр одеситці), а потім – Всесоюзних, що відбувалися в Києві. Тут стала бронзовим призером. Тож лише за два роки тренувань уже вдалося вибороти друге місце в Україні й третє – в Союзі. На той час це був для мене неабиякий успіх.

Норматив майстра спорту я виконала в Рівному в 1986 році. Й тоді ж тріумфувала на чемпіонаті СРСР у литовському Каунасі – штовхнула ядро за 17 метрів і підтвердила норматив МС.

— Розкажіть про свої виступи на евроарені.

— Тричі представляла вже незалежну Україну на Кубках Європи: у місті Ліль (Франція), де в командному складі української збірної здобула бронзу, а також у німецькому Мюнхені та російському Санкт-Петербурзі.

За кордоном, між іншим, використовують дещо інше, так зване «берговське» ядро. Об’єм і площа їхньої, приміром, «четвірки» такі, як нашої п’ятикілограмової кулі. А тому, бувало, коли приїжджаєш на турнір до іншої держави, мусиш пристосовуватися до гімнастичного снаряду іншої форми. Одного разу Роману Вірастюку, моєму однолітку й вихованцеві нашого тренера, десь вдалося роздобути і привезти мені оце «берговське» ядро. «Я тобі, Надійко, привезу, — якось каже мені винахідливий Роман, — і нехай тебе не цікавить – звідки».

— А те, що ви із Західної України, не шкодило спортивній кар’єрі?

— У відборі на чемпіонат світу серед юніорів я кваліфікувалася другою на радянському просторі. Але на світову першість в Афіни мене так і не взяли, бо я, мовляв, із «Западной Украйни».

— З уродженкою Торговиці легкоатлеткою Лідією Левандовською Ви десь на змаганнях часом не пересікалися?

— На одній із всесоюзних першостей ми спільно, пліч-о-пліч, представляли Українську республіку.

— Як гадаєте, чому нині такі індивідуальні види спорту, як штовхання ядра, не мають належної популярності?

— Відколи себе пам’ятаю, до цієї гри завжди було байдуже ставлення. От виступаємо ми в Києві на республіканському стадіоні: перед футбольним матчем усі квитки закуплені, натомість на змаганнях з легкої атлетики присутні тільки тренери й учасники.

— Як привернути увагу молоді до легкої атлетики? Що, на Ваш погляд, для цього повинна зробити влада в першу чергу?

— Для того, аби дитину зацікавити, як на мене, треба спочатку закупити спортивний інвентар. У школах навіть скакалки нема! Але що казати про шкільні заклади, тим паче – сільські, коли, як висловився один легкоатлет збірної України, готуючись у Києві до Олімпіади, що для того, аби пробігти коло з десятьма бар’єрами, я долаю спочатку п’ять, потім їх переставляю – і далі долаю п’ять наступних.

— То як склалася доля після того, як ви пішли зі спорту?

— Після завершення в 1999 році спортивної кар’єри я недовго, до 2002-го, працювала тренером у товаристві «Україна». Спочатку набирала зі шкіл обдарованих дітей у секції. Почала з ними працювати: бігаю – вони бігають, граю в футбол – грають зі мною, йде до змагань – хочуть перемагати, та коли приношу ядро і демонструю, як його штовхати, кажуть: а ми це не хочемо робити. Тобто, індивідуально ніхто не має бажання працювати, бо це дуже важкий труд. Щораз більшу популярність у дітей мають командні види спорту, гімнастика, а штовханням ядра займаються одиниці. Та й стимулу вже того нема. Колись кожне спорттовариство заохочувало дітей: спочатку давали на харчування рубль, потім – три, якщо потрапляв до збірної країни, платили 5,60, а до збірної Союзу – 12рублів на день…

Коли до університету на кожен вид набирали майстрів спорту з вищою освітою, запропонували й мені викладацьку роботу. Але оскільки я не мала відповідного диплома, то відмовилась. Однак, перебуваючи на тренерській посаді, мені, як майстрові спорту, платили зарплатню згідно з нарахуваннями спеціалістові з вищою освітою. А тут ще й Мирослав Ступар почав переконувати: «Як так, інші мають другий – третій розряд і здобувають вищу освіту, а ти 18років відбула в спорті і не маєш?!» Тож мусила закінчити університет. Влаштувалася інструктором лікувальної фізкультури в обласній клінічній лікарні, де працюю й нині.

— У чому суть вашої нинішньої професії?

— У тому, щоб надавати людям, наприклад, тим же спортсменам, після різних травм послуги «розминки» тіла: розробки, розтирання й масажу ліктя, кисті, ноги, спини, що, як для хворої, так і здорової людини, для її загальної фізичної підготовки, аби вона завжди була в тонусі, є дуже корисним.

— Яка найприємніша і найщасливіша мить у вашому спортивному житті?

— Напевне, та, коли стоїш на п’єдесталі, а на твою честь виконується не «Союз нерушимий…», а Гімн України. Аж сльози течуть!

— А що не вдалося реалізувати?

— Хоч і поїздила світом, багато чого побачила, виграла не один чемпіонат України, посіла низку призових місць у міжнародних зустрічах, та найбільшою моєю мрією, власне, як і кожного, хто в спорті, була участь в Олімпіаді.

Спілкувався Тарас ГРОСЕВИЧ (газета «Край»).

ПісняпроКорнів

Де три дороги розійшлись світами,

Кують зозулі гомінкі літа.

Мій рідний Корнів розквіта садами

Над берегами сивого Дністра.

З долонь криниці воду із зорею

Несеш у серці стільки довгих літ.

Мій рідний Корнів, щоб зійтись з ріднею,

Сади вбираєш в яблуневий цвіт.

На скатертині золота хлібина,

І вишиванка тепла на плечі.

Хай в нашій долі, мамо Україно,

Лиш журавлині будуть ще ключі.

Михайло Романів: Політика мені не подобається

jannick — Wed, 09 Nov 2011 15:07:56 GMT

Цього разу на шпальтах нашої газети досвідчений чиновник, який працює тільки з командою. Відомий економіст, який отримує задоволення, коли займається конкретною економікою, конкретними фінансами. Політик, який політикою не любить займатися. Людина, яка щоранку накручує 3-5 кілометрів на велосипеді. Михайло Васильович Романів.

– Розкажіть де Ви народилися та хто Ваші батьки?
– Народився на Покутті, в Городенківському районі Івано-Франківської області. Батьки були звичайними працівниками в селі – колгоспниками.
– Пригадайте цікавий випадок з Вашого дитинства?
– Особливого немає. Пам’ятаю, що в дитинстві збиралися і грали у футбол. Ганяли м’яча в літній та осінній періоди. А взимку вирізали м’яч з гуми і ганяли його по льоду. Виходив такий собі хокей. Серед дітей я не був занадто в «рамках». В дитинстві любив побешкетувати. Одного разу висадили з хлопцями підводу на Будинок культури, мотоцикл – на вербу, ворота в когось зняли. Потім сусіди думали, як і хто ж це зробив? Добре, що хоч коней не висаджували на Будинок культури (сміється). Це були звичайні дитячі забави.
Пригадується ще один випадок. Пасли корів. Бажань було багато. Ми спробували палити тютюн. А тоді вирощували в нас на Покутті його плантації. Якось скрутили самокрути з листя тютюну, вилізли на вербу над потічком та так накурилися, що аж попадали. З того часу, а тоді я був у четвертому класі, кинув палити.

– Чи хотіли стати спортсменом?
– Тоді я про це не думав. Просто було захоплення. Спочатку – футбол, коли подорослішали, грали в баскетбол. До речі, я пізніше здобув суддівську категорію. Але з роками це все змінилося через різні причини.
– Де Ви навчалися? Хто Ви за фахом?
– Закінчив Корнівську, а згодом Городенківську школи з однією четвіркою. Після цього пішов працювати токарем на завод «Гравітон»: у школі пройшов підготовку з виробничого навчання, отримав кваліфікацію – 4-ий розряд токаря. Навчався у фінансовому технікумі, університеті ім. Ю.Федьковича на економічному факультеті. Закінчивши університет, почав працювати, вже тоді мав сім’ю. У 2000 році захистив кандидатську дисертацію.
– Хто або що вплинуло на формування Вашої особистості?
– Звичайно, батьки. Чесно кажучи, хотів бути військовим. Проте мудрість батька допомогла змінити мою думку про власний вибір у житті. Двоюрідний брат батька служив тоді у війську. Якось він приїхав у відпустку, під час вечері у нас вдома в невимушеній обстановці розповів, що таке військова служба, а я уважно слухав. З часом зрозумів, що це було бажання батька переконати мене не обирати професію військового. Це відіграло свою роль.

– Чи пам’ятаєте своє перше кохання, перший поцілунок?
– Звичайно (сміється). Це було в шкільні роки. Це те, що завжди виникає між юнаками та дівчатами. У сьомому класі у мене був інтерес, а може, потяг. А справжнє – прийшло в студентські роки. І ось ми вже разом 33 роки.
– Розкажіть про свою сім’ю, дружину, дітей?

– Дружина – фінансист, працює в управлінні Національного банку. Діти дорослі. Мають власні родини. Син закінчив Чернівецький національний університет за спеціальністю «Комп’ютерні технології» і працює в цій сфері. Донька в Києві живе із сім’єю. Вона здобула вищу освіту в Києві за спеціальністю «Міжнародні відносини», паралельно закінчила факультет журналістики в університеті ім. Т.Шевченка. Зараз у декретній відпустці. Працює журналісткою на Першому Національному каналі України.
– Як її прізвище?
– Романів (сміється). Вона не змінювала прізвище. У внучки прізвище батька – Цатрян.

– Якою була Ваша трудова діяльність? Розкажіть про кар’єру.
– Починав із зарплатні, що на той час становила 75 карбованців. А працюючи на заводі «Гравітон», будучи ще неповнолітнім, ще до армії, отримував від 85-ти до 120-ти карбованців. Це були великі гроші. Це була радість, коли ти відпрацював зміну, приїхав у місто. А тут – театр, кіно, відпочинок. Не хотілося мені тоді, щоб це все змінилося. Після закінчення навчання почав працювати в фінансовому технікумі. Спочатку як викладач і секретар комсомолу. Проте це було недовго, оскільки ця робота була не до душі. Відтак перейшов у фінансову систему працювати за спеціальністю. Починав податковим інспектором у Першотравневому районі. Збирав податки по Гарячому Урбану, Калічанці. Пси рвали штани, рвалися і туфлі. Вихідних не було. З дружиною у вихідні йшли від хати до хати. Тоді була не така податкова, що лякала людей. Повідомляв, розповідав, переконував. Наприклад, у Вас там є ділянка землі, що неоподаткована, тому необхідно заплатити 5-7 рублів. Тоді невеликі податки стягувалися.
Пізніше в тому ж відділі почав займатися економічною роботою. Спочатку була посада старшого економіста, потім – начальника бюджетного відділу, завідувача районного фінвідділу у Першотравневому районі. Після цього працював заступником головного ревізора Міністерства фінансів у Чернівецькій області, заступником, а згодом – начальником фінансового управління області, заступником Представника Президента в області. Потім був виборний період. Обрали заступником голови обласної ради. Потім – київський період моєї діяльності. Член колегії Міністерства фінансів України, заступник голови державної контрольно-ревізійної служби України, паралельно очолював КРУ міста Києва. Пізніше знову повернувся в область в якості голови облдержадміністрації. Після відставки у 2005 році працював директором економіко-правничого інституту і з 2007 року в Пенсійному фонді.
– Ви раніше працювали на високих посадах у Києві. Що Вам вдалося зробити?

– У таких інституціях працюють командою. В бюрократичній системі працює машина. Незважаючи на це, були різні ініціативи та пропозиції, що спрямовувалися на державотворчий процес. Тривалий час займався контролем за фінансами. Там було багато таких нюансів, про які або казати, або мовчати. У мене завжди позиція така: якщо закон порушується, то потрібно належними чином оформити порушення та ухвалити відповідні рішення із захисту інтересів держави.
До речі, щодо судової справи проти Тимошенко, вона мені відома, і мене ніхто не переконає в тому, що ця людина чиста. Вона злодійка, яка однозначно обікрала Українську державу на мільярди гривень. Тут політики ніякої. Все починалося з ЄЕСУ. Справедливим є й те, що міністерство оборони Російської Федерації пред’являє. Я добре знаю, як, коли, де все це здійснювалося.

– З ким Ви особисто знайомі на центральному рівні? З якими відомими людьми?
– З багатьма. З усім сьогоднішнім керівним складом держави. Був знайомий і з тими, хто сьогодні не при владі. З першим Президентом України Л.Кравчуком, з покійним В.Чорноволом, з іншими людьми.
– Чи різні вони за робочим столом і в неофіційній обстановці?
– Напевно, так. Всі люди мають певні слабкості, певні зобов’язання, перебуваючи на посадах.
– Які знайомства або хто допоміг Вам обійняти високі посади в Києві?
– Ні. Тут не було ніяких просувань. У Києві теж ніхто не допомагав.
– Тоді кому Ви вдячні за високі посади?
– Завдячую ситуації: коли в мене був конфлікт з Георгієм Філіпчуком, я вирішив, що два барани на одній кладці не зійдуться. І сказав йому: «Ти сьогодні вищий, бо ти голова ОДА, а я заступник голови облради. Тому я вирішив піти». Мав залишитися хтось один. До речі, ні до того, ні після того ніхто в облраді добровільно не складав своїх повноважень. Пізніше про цей конфлікт стало відомо в Києві. Як професіонал, я вже мав ім’я. Саме тоді мені запропонували переїхати до Києва та обійняти відповідну посаду. Більше нічого.
– Які у Вас сьогодні відносини з Філіпчуком та іншими попередниками?
– З Іваном Гнатишиним дружні стосунки. З Філіпчуком вітаємося, спілкуємося. Навіть той конфлікт не впливає на наші відносини. З Теофілом Бауером після того жодного разу не доводилося перетинатися. З Володимиром Кулішем нормальні ділові відносини.
– Чи тиснули на Вас учасники Помаранчевої революції, коли Ви працювали головою ОДА?
– Якщо не брати до уваги загальні настрої людей, які тоді протестували з гаслами «Геть владу!», то, напевно, не можна говорити, що тиск був. Існувала загальна атмосфера протестувальників.

– Чи проривався тоді хтось у Ваш кабінет і вимагав Вашої відставки?
– Були такі окремі епізоди, але цих людей я добре знаю за попередньою роботою в адміністрації ще періоду 90-х років. Прізвища їх не хочу називати. Я їм говорив: «Чекайте свого часу. Коли в правовому полі завершиться вирішення цієї проблеми, закінчиться каденція Президента. І якщо це буде Ваше, я гарно передам кермо влади». Але сталося не так.
– Чи конфліктували Ви колись із засобами масової інформації?
– Ні. Я роздержавив ЗМІ в області. Друкованих засобів масової інформації у влади в області не стало. Я вважаю, що це був правильний хід. Хоча були питання інші, наприклад, як висвітлювати роботу крайової влади. Але час показав, що це виправдано. Сьогодні можна висвітлювати через приватні видання. Нічого страшного в цьому немає. Незалежна преса краща, ніж керована. І це стало поштовхом до створення четвертої влади на Буковині. Формування конкурентного середовища стало більш сприятливим.
– Які Ваші найбільші успіхи в житті?
– Діти – це найбільший успіх і досягнення. Це, на мою думку, з філософської точки зору. А з індивідуальної, це те, що вдалося самому досягти, не маючи жодних «волохатих рук», зв’язків і дядька на київських пагорбах. Це те, що можна оцінювати як власний здобуток і в науковому, і в кар’єрному зростаннях.
– Хто для Вас є прикладом у житті?
– Прикладом у житті є родина – батько, мати, адже вони дали мені основу. Все закладалося з дитячих років, коли чув розповіді про родинне коріння. Особистість формувалася на вихованні внутрішнього патріотизму. Можливо, це сказано голосно. Але в той час не можна було слухати радіо «Ватикан», а вдома його увесь час слухали. Не можна було слухати Бі-Бі-Сі, а вдома слухали. Збиралися, приходили близькі. Батько налаштовував на хвилю, я теж слухав. Потім обмінювалися думками. Це впливало на мене. У той період такої техніки не було, а ми вже слухали платівки з класичною, оперною музикою. Гмирю та інших класиків. Така музика постійно лунала в домі у вихідні та святкові. Українська пісня, хор ім. Г.Верьовки, платівки Дмитра Гнатюка, Мокренка того періоду і багато інших. Все це позитивно вплинуло на моє виховання. І було гарним прикладом для наслідування. Звичайно, прикладом є життя моєї матері. Це окрема тема. Моя мати молодою дівчиною була заарештована за те, що допомагала партизанам і 10 років провела в таборах Мордовії. Від дзвінка до дзвінка просиділа як політичний в’язень. Вона вчилася в педагогічному інституті в Коломиї. На жаль, після повернення їй не дозволили закінчити навчання. Тому й опинилася в колгоспі. На полях гнула спину, сапала буряки, вирощувала тютюн і т. ін. Але це вже історія для внуків.
– Яке Ваше життєве кредо?
– Роби добро: воно тобі повернеться.
– Чи займаєтесь науковою роботою? Які у Вас праці?
– У мене є три монографії. Перша з’явилася під час підготовки кандидатської дисертації, присвячена системі фінансового контролю. Цю тему ще тоді ніхто не розробляв. Тому монографію тривалий час використовували як навчальний посібник з цієї дисципліни. Статей чимало. Останнім часом через зайнятість на основній роботі можу в університеті ім. Ю. Федьковича тільки дипломників вести, що й роблю. Із задоволенням спілкуюся з молодими людьми, які готують магістерські роботи з економічних дисциплін. Маю години на економічному і на історичному факультетах на кафедрі політології та державного управління.
– Яку політичну силу Ви підтримуєте?
– Я є членом Народної партії.
– Чи будете балотуватися в депутати Верховної Ради України?
– Мені здається, що вже на цьому етапі потрібно, щоб у Верховну Раду рухалося більш молоде покоління. Я себе не вважаю старим, але за умовами сьогоднішнього законодавства не бачу можливостей.
– Як Ви оцінюєте свою політичну кар’єру?
– Політика мені не подобається. Я взагалі себе завжди бачив прагматиком-практиком у системі державних фінансів. Це те, з чим я пов’язаний як професіонал. Тому політична діяльність для мене – це не те, щоб можна було б розцінювати як мету в житті. Дивлюся на ці речі з точки зору або за принципом У.Черчилля: «Будуй у собі державника, захищай державницькі позиції, думай про майбутнє покоління». А це може бути тоді, коли ти відмежовуєшся від політики. Бо політик, як тільки вибори закінчилися, починає думати про наступні. А поєднати ці речі практично неможливо.
– Вам доводилось працювати на різних посадах. На якій з них отримували найбільше фахове задоволення? А що згадуєте недобрим словом?

– Недобрим словом не згадую нічого, тому що в житті відбувається все закономірно. Найбільш фахове задоволення отримав, коли вирішував економічні проблеми. І сьогодні, коли займаєшся практичною діяльністю, отримуєш принаймні моральне задоволення. Навіть не важливо, на якій посаді. Хоча не було приємно, коли пси рвали штани. Не можу вирізнити, який період був кращим, а який – гіршим.
– Що Вам вдалося здійснити спочатку на посаді заступника голови, а потім вже на посаді голови облдержадміністрації?
– Якщо оцінювати те, що зроблено особисто мною і моєю командою, то сьогодні не можна сказати, що все зроблено і покласти «зірку» на груди. Це не серйозно. Команда завжди робить справу. Так ось те, що ми спільно з командою зробили, є в звіті, який я склав у кінці своєї каденції. Це і роздержавлення преси, і відкриття військово-спортивного ліцею в Новодністровську. Тоді в області жодного такого ліцею не було. Розпочали будівництво газопроводу до Чернівців. Протягнено до с. Топорівці. Я вже не кажу, про газопровід із Сторожинця через поля до Глибокої, що теж був підтягнутий. Взагалі запущено в експлуатацію 37 об’єктів соціальної інфраструктури. Також був заведений в область фонд соціальних ініціатив, з допомогою якого в Глибоцькому та Герцаївському районах вдалося значно відновити інфраструктуру сіл. У Сокирянах і в Герцах не було лікарні, ми розпочали будівництво, що закінчили після мене. Також у Сокирянах ми ввели в експлуатацію поліклініку. Ще можна було б багато перераховувати. Запустили першу чергу об’їзної дороги, що і зараз прекрасно експлуатується. Якість цієї роботи була досить високою. Гарантійний термін цієї дороги цілком витриманий. Пам’ятник українській писемності в Чернівцях, музей Ю.Федьковича, якого чекали більше десяти років, – це теж здобутки нашої команди.
– Чи правда те, що Вас планували призначити першим заступником голови облдержадміністрації Михайла Папієва?
– Я не хочу вести розмову про те, що є плітками.
– Як Ви ставитесь до так званого «кумівства» у політиці та при призначенні на посади?
– Негативно, дуже негативно.
– На чиїй Ви стороні в боротьбі за мерське крісло?

– На стороні закону і того, щоб був лад. Потрібно дотримуватися букви закону. Як кажуть: «Якщо руйнується світ, хай живе юстиція». Сторона – це емоції, вподобання, а це неправильно.
– З якими труднощами Ви зараз стикаєтеся?
– На роботі сьогодні маємо проблему неврегульованого правового поля щодо дітей війни та чорнобильців. Тут та проблема, що аж ніяк не може бути вирішеною на рівні обласного значення. Законодавець повинен врегулювати правове поле.
– Як і де Ви любите відпочивати?
– Я люблю відпочивати в лісі, із сім’єю та друзями в межах України. Більшість часу на Буковині, інколи – на Франківщині, Львівщині, Київщині, оскільки я там проживав. На Київщині сьогодні живе донька із сім’єю, свати.
– Чи займаєтеся спортом?
– Так. Щоранку накручую 3-5 кілометрів на велосипеді. Також люблю повисіти на турніку. Якщо є можливість, то ще й у басейні плаваю.
– Які страви та алкогольні напої полюбляєте?
– Перевагу надаю українській кухні. Люблю вареники з вишнями, із сиром, борщ, страви з печі, наприклад, рибу.
А щодо напоїв, я не любитель зловживати. Лише трохи компанію підтримати.
– Яка Ваша найзаповітніша мрія?
– Тут однозначно не скажеш, але хочеться, щоб діти та внуки побачили стандарт життя, в якому вони могли б себе реалізувати. Хоча би без всякої допомоги зуміли організувати своє життя. Я з тривогою сьогодні говорю: якщо б повернулися ті роки, але умови сьогоднішні, то в мене великий сумнів, чи зміг би я, юнак із звичайної родини, реалізуватися. Дуже складно сьогодні в цьому плані.
– Чи є у Вашої сім’ї додаткові джерела фінансування, можливо, сімейний бізнес?

– Ні, сімейного бізнесу немає. Сім’я на сьогодні – це я та моя дружина (сміється). У дітей свої родини, і вони живуть окремо. Син у бізнесі, але власного не має. В доньки бізнесу немає. Зять у бізнесі, але він живе в Києві.
– Чи задоволені Ви змістом пенсійної реформи?
– Щоб сказати, що зовсім задоволений, то не можу. Якщо дивитися очима пересічного громадянина, то не дуже. Але якщо дивитися з позиції перспективи майбутніх поколінь і держави, то це необхідно робити. Це буде виправданим кроком. Відповідь неоднозначна, чимось задоволений, чимось – ні.

газета "Букованська правда"

липень 2011 року

автор статті: Мигалюк Радомир

Черпати краще із Європи

jannick — Sun, 06 Nov 2011 23:13:30 GMT

У житті все, як відомо, відносне. Чи це стосується достатку, чи розвитку інфраструктури. До села потрібно добиратися через Олієво-Королівку, а далі, зо сім кілометрів, асфальтного покриття майже не видно. Чи це не є однією з причин, що Корнів може сподіватися хіба що на допомогу "згори"?

Майбутнє села

У Корневі з 650-ма мешканцями школа хоча й "молода", та потребує оновлення.

- "А звідки взятися коштам", - бідкається сільський голова Василь Галящук, - коли на власні доходи в місцевому бюджеті цьогоріч закладено лише 30,3 тисячі гривень? Сільгосппідприємства, які орендують землю в селі, для добробуту своїх краян роблять наразі мало. "Свято Трипілля" стартувало непогано, хоч і не всі з майже з двохсот гектарів обробляє. Натомість заростають бур"янами 57 гектарів угідь, що їх узяв у оренду СВК "Корнів", 17 гектарів паїв не обробляє і ФГ "Лілія". Ось оформляють угоди оренди з власниками земельних паїв представники фірми "Мрія Карпат", але чи матимуть селяни очікувану вигоду? Є землі запасу сільської ради, та їх можна реалізувати лише через аукціон, маючи виготовлену документацію на угіддя. А це не малі гроші.

Ось таке замкнуте коло... Чи й далі так буде, як у відомій казці: їдеш і гадаєш, чиї то землі обабіч розбитої дороги позаростали бур"яновою стіноюметрової висоти? Майнові відносини також не прості, бо СВК "Корнів" не хоче вітдати на баланс сільської ради адмінбудинок та недобудований клуб. І так ціпко вчепився його керівник за рештки господарки, що звернення до правоохоронців чи судових верховод не допомагають. Треба погодження користувача, яким і є наразі СВК "Корнів", а він уперто "не погоджується"! У власності мешканців села - 14 тракторів і два комбайни, але їхні господарі не зареєстровані як підприємці й сільську казну не поповнюють. Хоч завантажені механізатори впродовж усього сільськогосподарського сезону, та ще нема розуміння, що від належної сплати податків залежить добробут села. Від початку року тут народилося всього двоє дітей. 78 домоволодінь через брак перспективи пустує і також не робить доброго лиця Корневу, що міг би бути надзвичайно привабливим з огляду на близкість Дністра. Що вже казати про школу, яка запроектована була на 190 учнів, а нині тут навчається 47?

Не раз уже ставилося питання про переведення цього навчального закладу на нижчий ступінь, тобто - початкову школу. В першому класі навчається семеро учнів, у другому - лише п"ятеро. Третього й восьмого взагалі немає. Та за збереження дев"ятирічки в селі стоять горою і вцьому можна було переконатися на презентації проекту "Місцевий розвиток, орієнтований на громаду". На неї зібралося багато людей, незважаючи на осінні клопоти. Залучені кошти тут також вирішено скерувати на заміну вікон у навчальному закладі. Мешканка села, депутат районної ради Ганна Зварич запевнила, що громада має чимало прикладів упровадження добрих задумів (як от відновлення місцевої церкви), також зібрати гроші на благо села - не проблема (всього п"ять відсотків від загального фінансування програми). А директор школи Михайло Болейчук розповів, що економлять на всьому: нема посад заступника директора й педагога-організатора. Тепер ось і зі встановленням нових вікон сподіваються, що зі школи не "тікатиме" тепло, за опалення доводиться платити чимало. Батьки школярів обіцяють долучитися і власною працею, і це запорука того, що зроблено буде шануватися. А мешканка села Марія Гунчак порушила питання роботи дитсадка: одну групу можна організувати при школі. Отож, питань неварішених у Корневі набралося чимало, й багато залежить від активності громади.

Людмила Стражник

районна газета "КРАЙ"

фото: Миколи Пернаровського

Корнівська прослава КОБЗАРЯ

jannick — Wed, 06 Jul 2011 08:36:37 GMT

Тарас... У цьому імені - вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна - це Шевченко, Шевченко - це Україна. Уявити себе без нього - все одно, що без неба над головою. Він - вершина парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовітдана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу. І ми щасливі, що він був, є і буде вічно, поки живий наш народ.

Уже стало традицією у нашому селі відзначати в березні Шевченкові дні. Зазвичай вони відбуваються в нашій сільській школі завдяки зусиллям педагогічного та учнівського колективів. А це означає, що наш юний цвіт уже в свої 6-7 років прославляє ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО і тим самим гартує в собі патріота. Як свого села, так і своєї Батьківщини - рідної неньки-України. Цього року до березневих Шевченківських днів, до 150-ї річниці з дня смерті Кобзаря, планувалося відкрити пам'ятник-бюст Тарасові Шевченку, але через негоду цю подію, якою жило все село, було відкладено до позаминулої неділі...

Ініціатором встановлення бюста Великому Українцеві в селі був усіма поважний учитель, колишній багатолітній сільський голова Михайло Іванович Савчук, який одного разу поділився своєю ідеєю з нинішнім головою Корнева Василем Івановичем Галящуком. Той, звичайнож, не заперечив і зібрав депутатів на її обговорення. Ті, своєю чергою, одноголосно проголосували. Ось таким був початок важкої подальшої праці.

Після тривалого пошуку скульптора Михайло Савчук знаходить у Тлумачі Володимира Николяка. Отже, це він виготовив з бетону, покритого під бронзу, погруддя Т.Г.Шевченка. Власні кошти на бюст дали всі тіж Михайло Савчук і Василь Галящук та церковна громада. Тим часом посалися роботи із зведенням пам'ятника загалом. Доклали чимало праці та не пошкодували свого часу сільські майстри Михайло та Тарас Кривки, Роман Інгельський, Василь Лукинів, Василь та Микола Радики, Назар Варварук, Петро Кривко, Іван Рудяк, Роман Койляк, Павло Веремеєнко, Роман Лукинів, Василь Маник, Микола Зварич. Скажімо, бруківку клам Олександр Лукинів, декоративні роботи виконував Ярослав Ротерман, а художньо оформив весь комплекс художник Михайло Пернаровський. В загальному в спорудженні пам'ятника брали участь понад 60 чоловік. Зведення пам'ятника було проведено за рахунок збору коштів села.

До капсули, виготовленої майстрами Іваном Іванківим та Ярославом Дорошем і закладеної у фундамент, помістили звернення до односельців, яке вони відкриють через 25 років - на 175-у річницю пам'яті Т.Г.Шевченка, де написано на 15.05.2011 року скільки населення проживає в селі, скільки учнів ходить до школи та скільки вчителів та обслуговуючого персоналу працює в школі, скільки дітей дошкільного віку, хто працює зараз за границею, хто працює в клубі, ФАП, сільській раді, пошті та зв'язку, хто обраний депутатом, як до місцевих так і до інших рад, також написано про чотирьох найстарших жителів села, скільки є в селі авто, тракторів, коней, мотоциклів та багато іншого. Все це описано поіменно та детально.

І настав той знаменний травневий день - день, коли відбулося урочисте відкриття пам'ятника Т.Г.Шевченку в центрі села, біля будинку сільської ради. На свято зібралося як усе село, так і численні гості Корнева. Прибули зокрема представники районної влади та очільники національно-патріотичних організацій краю. Свято почалося хресною ходою від церкви до центру села, де їх зустрів місцевий духовий оркестр і провів до місця відкриття пам'ятника. Місце прибране, свіжоскопана земля та посаджені квіти, все це зроблено руками працівників сільської ради, а саме: Михайлиною Пернаровською, Марією Лукинів та Ярославою Левчук.

Вміло та доречно вели святкування двоє ведучих Ганна Зварич та Михайло Пернаровський. Право перерізати стрічку та зняття полотнища з бюсту надали сільському голові В.І.Галящуку, голові депутатської комісії з гуманітарних питань районної ради Олександрі Гудзик, заступникові голови РДА Степану Михайлюку, депутатові районної ради Василю Федорову й директору Корнівської школи Михайлові Болейчуку. Відтак у виконанні всіх присутніх пролунав Гімн України, відбулося покладання до підніжжя монумента вінків, квітів та гірлянди сплетеної власноруч школярами.

Отець Василь Барчинський освячує пам'ятник, після чого тримають слово численні промовці. Заступник голови РДА Степан Михайлюк вручає почесну грамоту РДА та районної ради фундатору спорудження монумента Великому Тарасові - Михайлу Савчуку, а заслужений діяч мистецтв України Руслан Дорожівський з нагоди такої визначної події в історії села подарував корнівчанам безсмертного "Кобзаря". Місцевим будівельникам вручено подяки та грамоти за вкладену в зведення пам'ятника працю.

Це свято в нашому селі було яскравим і вишуканим щей тому, що на нього у виконанні цілого сузір'я самодіяльних артистів лунали чудові Тарасові вірші та пісні на його слово. Так запрошений із Тлумача колектив у складі концертмейстера Я.Силідин, методиста Тлумацького районного народного будинку культури В.Микитюк, директора Тлумацької дитячої музичної школи М.Клюк, а також уродженка нашого села методиста Тлумацького районного народного будинку культури, колишня учасниця "Дністрових зір" (Кривко) Клюк Алла Миколаївна, виконав декілька композицій, а одну із них пісню про Корнів, написану нашою відомою поетесою-краянкою Орисею Яхневич ще 15 років тому до 540-річчя села, причому на замовлення все тогож М.Савчука - тоді ще голови сільської ради. Орися Яхневич порадувала корнівчан і цього дня, написавши вірш, присвячений якраз цьому дню, а прочитали його сільські п'ятикласники. Сільський голова В.Галящук подякував пані Орисі за таку увагу до Корнева.

Дарували своє мистецтво учасники свята також наші сусіди - брат із сестрою Петро та Леся Свирид з Олієво-Королівки, батько Василь із сином Романом Гутьки із сусідніх Вільховець вітали громаду да подарували декілька пісень під акомпонемент Володимира Давимуки. І звичайно ж, у котре вже порадували корнівські аматори: хор учителів та працівників школи разом із ансамблем "Корнівчанка" під керівництвом Надії Яремчук, а Василь Ступар читав вірші на слова Т.Г.Шевченка. Між піснями учні школи поклали запалені лампадки до пам'ятника поета.

Пам'ятник є третім поставленим в районі в ХХ ст. після сіл Сороків та Чернятина, це на 563 рік від дня першої згадки про Корнів.

Озвучення відкриття пам'ятника та всього святкування здійснили корнівсько-вільховецький дует Микола Пернаровський та Роман Гутько.

Завершувала ж корнівські урочистості пісня "Боже великий єдиний". Й текли обличчям сльози, а потім сільський майдан вибухнув бурхливими оваціями. Слава тобі, дорогий наш Кобзарю!

Хронологія села від вікіпедії

jannick — Fri, 25 Feb 2011 13:40:17 GMT

1848 р. — Встановлено хрест в честь скасування панщини.

1912 р. — Заснування читальні Просвіта.

1925 р. — Побудовано Народний дім.

1930 р. — Заснування товариства Л У Г (керівник Лонич І. П.).

1936 р. — Побудована школа.

1942 р. — Збудовано на вигоні пам ятник-могилу Борцям за державність України 1918 — 1941 р.р.

1961 р.- Проведено в селі світло (електрик Іванків І. Д.).

1962 — 1963 р.р. — Побудовано кам'яну дорогу до Олієво — Королівки за один рік (голова господарства Кацук А. К .) .

1980 — 1982 р.р. — Побудована типова школа (директор школи Болейчук М. В.).

1989 р. — Відбудували зруйновану церкву (священик І.Бурак, керівник відбудови церкви Розумний Д. В. ,голова господарства Скіцько М. М.) .

1990 р.р. — Побудовано пилораму, розширили комору і упорядкували тік (голова господарства Скіцько М. М.).

1990 р. — Асфальтовано дорогу з села Корнева до села Олієво — Королівки (голова господарства Романів І. П.).

1990 р. — Збудована могила воїнам ОУН, УПА на місці їх поховання, які впали в бою з більшовиками в с. Корневі на Покрову 14 жовтня 1944 року (Розумний Д. В.).

1992 р. — Побудовано капличку в честь незалежності України (на вигоні)(Розумний Д. В.).

1994 р .- Встановлено на будинку резиденціїї меморіальну дошку о. І.Пісецькому (Савчук М. І.).

1995 р.- Газифіковано село Корнів (голова господарства Романів І. П.).

1996 р. — Встановлено меморіальну дошку братам Дебріям (Івану і Петру) (Розумний Д. В., Койляк В. Ф., Савчук М. І.).

1996 р. — Збудовано млин (Романів І. П.).

2005 р. — Збудовано капличку на кошти Пернаровського Михайла Федоровича (в честь Воздвиження Христа).

2007 р. — Збудовано капличку на Селі, де щорічно проходить Водохреще, на кошти Чорнописького Дмитра Васильовича.

Вікіпедія про село Корнів

jannick — Fri, 25 Feb 2011 13:26:16 GMT

Село Корнів розташоване на правому березі річки Дністер за 22 км. від районного центру і залізниці. Межує із південного заходу з с. Семенівкою та с. Раковець, зі сходу — з с. Вільхівцями і с. Олієво — Королівкою. З північної сторони межує з селом Уніж, яке розташоване на лівому березі річки Дністер.
Корнів лежить на рівнинній місцевості, так зване, Покуття, якому властиві карстові форми рельєфу. Грунти опідзолені чорноземи. Клімат помірно — континентальний.
На початок ХІХ століття територія Корнівської громади належала родині Дідушицьких і становила 1727 гектарів землі. Сюди входили: орні землі − 1360 гектарів, 57 гектарів — під городами селян, 36 гектарів пасовищ, 40 гектарів лук і150 гектарів лісу. На час 2007 року територія населеного пункту с. Корнів становить 1272 гектари. Земель сільськогосподарського призначення — 819 гектарів, лісу та інші землі − 162 гектари, площа села становить 151 гектар.
На підставі переписів кількість населення у Корневі становило: 1858 р. — 756 чол. , 1907 р. — 1188 чол. , 1910 р. — 1226 чол. 1921 р. — 1062 чол. , 1931 р. — 1414 чол. , 1990 р. — 880 чол. 1995 р. — 783 чол., 2000 р. — 769 чол. , 2005 р. — 733 чол.
На території села виявлено більше 15 поховань трипільської і черняхівської культур, городище, селище і поховання давньоруських часів. Існують дві легенди щодо походження назви села. Перша пов'язана з проживанням на цій території Корнія чи Корніїва. Друга назва села походить, очевидно, від того, що село будувалось на ділянці викорчуваного лісу і чагарників. Це і підказує назву Корнева — від слова коріння. У писемних джерелах село згадується 1455 року.
У 1657 році, після облоги Раковецького замку, через Корнів проходив з козаками полковник Антон. Вздовж Дністра він йшов зі своїм військом на допомогу семигородському воєводові Ракоці. Це був період, коли Богдан Хмельницький в особі Ракоці шукав спільників у боротьбі проти Польщі.
В 1667 році, а потім в 1672 — 1676 роках, під час походу турків на Раковецький замок, Корнів було пограбовано і спалено. Про село згадує у своєму щоденнику Ульхір фон Вердум (секретар французького посольства), який проїжджав краєм у 1672 році.
У 40 роках ХVІІІ століття через село проходили опришки . В урочищі Романівка, що біля села, є скеля з відбитком стопи і топірця. Її називають «Довбушевою скалою», про неї складено легенду.
У ХVІІІ столітті село належало графові Дідушицькому. Ще і до сьогодні на околиці села в урочищі Чігор знаходиться зруйнована каплиця-гробовець, яка належала родині Дідушицьких. Як згадує Данило Пісецький, в ліску, недалеко двора, на дуже гарному місці стояла їхня каплиця — гробовець. В час мого перебування в Корневі (1905 р.) власниками були біля 35 — 40 спадкоємців- євреїв з родини Рублів. На даний час каплиця майже повністю зруйнована.
Церква і приходство були збудовані в 1860 році. Коли в 1905 р. (родина отця Івана Пісецького) переїхала в Корнів, я, чотирирічний хлопчик, дуже радо слухав розповіді старого паламаря Данила про панщину і всяке лихо, пов язане з нею, — згадує Данило Пісецький (син отця І вана Пісецького). В той час письменних людей у Корневі було троє — секретар (єврей), дяк і учитель старенький, сивий як голуб.
1925 року стояв у селі гарний Народний Дім, де містилась світлиця Просвіти, театральна зала і споживча кооператива. Все це побудовано впродовж одного року, з добровільного оподаткування від кожного морга поля і з великодної збірки, які провели парубки. Все це робилось під керівництвом отця Івана Пісецького (палкого патріота і промовця, повітового маршалка). За давнім звичаєм ходили парубки у Великодній понеділок обливати дівчат (вливаний понеділок), і це принесло 500 золотих готівкою. Зимою хор об'їздив з колядою всі сусідні села, колядуючи на Народний Дім у Корневі. Зрозуміло, що всім тим керував о. Іван Пісецький. За це, в 1930 році, в час славної пацифікації, нагородила його польська поліція- знищила на приходстві все. Навіть порозшивали солом яні дахи. Та, на щастя, Народний Дім не потерпів, бо був збудований з каменя і дубини, а покритий бляхою. Після побудови Народного Дому, закипіла в селі праця. Щороку проводилась коляда, осіння збірка на Рідну школу . При читальні Просвіти діяв аматорський гурток і товариство Л У Г (1930 р.). Мета товариства Л У Г - об'єднати молодь в одну організацію, незалежно від соціалього стану . І це дуже важливо. Інструкторами Л У Г-у були Медвідь Михайло Гаврилович і Лащак Михайло Васильович, а горністом був Кузьма Василь Дмитрович. Входили до Л У Г-у хлопці і дівчата.